Коли над світом сходить сонце, його проміння розтинає горизонт на дві половини: золоту й блакитну. Таке поєднання кольорів стало долею України, закарбувавшись у нашому Державному Прапорі. Блакить неба і золото пшеничних ланів – філософія буття нашого народу: нескінченність простору й вічність життя. Символіка кольорів українського стягу сягає глибини століть. У козацьких знаменах, у народному мистецтві знову й знову з’являлися ці відтінки. Вони стали генетичним кодом нації, що впізнає себе в цих барвах навіть у найтемніші часи.

23 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто внесла синьо-жовтий прапор до зали засідань як передвісника великих змін. А вже наступного дня, 24 серпня, проголошено Акт Незалежності України. Ті серпневі дні стали точкою відліку нового етапу історії.

День Незалежності – це не лише свято, а й нагадування, що свобода ніколи не дається назавжди. Вона потребує захисту, відповідальності й щоденної праці. Історія України сповнена драматичних випробувань: війни та окупації, заборони мови й культури, переслідування борців за волю. Але в усі часи залишався прапор – як дороговказ і обіцянка майбутнього. Він єднає покоління, надихає й підтримує віру в перемогу.

Коли ми святкуємо День Прапора й День Незалежності, ми утверджуємо себе як народ, що знає свою історію і дивиться в майбутнє. І поки над нашою землею сяють блакитні небеса й колосяться золоті ниви – житиме Україна, а разом із нею житиме й символ її свободи.