У лютому вітер завжди особливий. Він приносить із собою не лише зимову прохолоду, а й пам’ять. Вона живе у вулицях Києва, у серцях людей, у кожному прапорі, що здіймається вгору. Це пам’ять про тих, хто стояв на Майдані, про Героїв Небесної Сотні.

Їхні імена викарбувані на граніті, але ще більше вони вписані в історію, у кожне серце, що вірить у свободу. Вони не були солдатами, але стали воїнами. Вони не прагнули подвигів, але здійснили їх. Кожен із них мав свої мрії, плани, своє життя – і кожен віддав його за те, щоб інші могли жити у вільній країні.
На Майдані лунали голоси, гуркотіли барабани, здіймався дим. Тоді, в лютому 2014-го, світ побачив Україну справжню – нескорену, сильну, сповнену духу свободи. Ті, хто стояв із дерев’яними щитами проти куль, хто вів людей вперед, хто обіймав товаришів востаннє, стали символом гідності. Час минає, але вони не зникають із нашої пам’яті, їхні очі дивляться на нас із фотографій, їхні слова відлунюють у наших серцях.

День Героїв Небесної Сотні – це не лише дата в календарі. Це нагадування про те, що свобода не дається просто так. Вона виборюється, її потрібно берегти. І якщо колись настане момент вибору, варто пам’ятати: ті, хто віддали життя за Україну, зробили це, бо вірили в нас. Тепер наш обов’язок – бути гідними їхньої віри.

Схилімо голови. Згадаймо кожного. І живімо так, щоб вони могли нами пишатися.