14 травня — день народження митця, який зміг зробити з короткого оповідання трагедію епохи. Це — Василь Стефаник. Письменник, твори якого не читаються легко, але коли читаєш, то вже не забуваєш ніколи. Його слово не гладить воно ріже, тривожить, спалює. Не кожен витримає, бо то не художній текст — то серце, розрізане навпіл, показане без прикрас.

Він не вигадував сюжетів, а писав про те, що болить. Йому не треба було фантазувати, достатньо було подивитися в очі матері, що проводжає сина в Канаду. На вбогий вишитий рушник, у який загортають останній хліб для дитини. В очі селянина, що мовчки виносить труну з мертвим сином.

Його “Камінний хрест” — це не просто символ еміграції. Це пам’ятник кожному, хто покидав рідну землю. Хто ніс у чужину не тільки мрію про кращу долю, а й тінь власного села, рідного слова.

Стефаник мав дар страшний і прекрасний водночас: він міг вкласти у півсторінки життя цілого народу. Стислість не через лінь, а через щільність болю. Він писав, як плакав. І тому ми віримо кожному його слову – у ньому не було пафосу. Була правда. Голісінька, обдерта, як дитина в лахмітті. Але в цій правді стільки сили, що вона досі стоїть на сторожі української душі. Стефаник не змінив світ, але він зробив те, що під силу лише генієві: навчив світ співчувати селянину, бачити в його зморшках цілий Всесвіт. І полюбити не за красу, а за правду.

У день його народження прочитайте хоча б одну новелу. І дозвольмо собі не стримувати сльози. Бо це значить — ми ще не втратили себе.

Запрошуємо ознайомитися з творчістю Василя Стефаника — майстра експресіоністичної новели та глибокого психологізму. У фонді нашої бібліотеки ви знайдете твори, що вражають силою слова та щирістю людських переживань.